Активний розвиток усіх сфер життя у Галичині припав на кінець ХІХ-початок ХХ століття. У цей час на території Тернопілля з’являються аматорські театральні гуртки у місті Тернополі, селищі Біла, Петрики та Буцнів. Далі на ternopil-trend.
Особливість театрального життя Тернопілля
Театральне життя кінця ХІХ – початку ХХ століття активно вирувало на теренах Тернопільщини. У цей час тут діяли так звані пересувні театри, різноманітні театральні та аматорські гуртки. Тоді ж у галицьких селах, містечках і великих містах серед місцевих жителів розпочалося утвердження патріотизму та національної свідомості. Без цього, мабуть, був би неможливий подальший розвиток культурного життя українців.
Завдяки такому всемасштабному національному процесу, на території сучасної Тернопільської області розпочали свою діяльність численні культурно-освітні й навчальні установи. Безумовно, це не обійшлося без підтримки відомого тогочасного товариства “Просвіта”. Навіть попри те, що ця “організація” виникла у Львові 1868-ого року, свою діяльність вони спрямовували на всю Галичину. Просвітяни побутували у кожному селищі та містечку Тернопілля. Тут деякий час навіть працювала Тернопільська філія “Просвіти”.
Але діяльність просвітян не сподобалася тогочасному польському уряду. Вони вбачали у ній ворожі мотиви. Основним спрямуванням товариства було поширення й розвиток культурно-освітянського життя на території України. Вони створювали читальні, до речі, одна із них навіть працювала у Тернополі; влаштовували концерти й інші культурні заходи, сприяли поширенню української літератури. Просвітян переслідували у Галичині. Для того, аби провести якийсь захід потрібно було брати дозвіл у старостві. Та гарантії на те, що його нададуть, на жаль, не було. Просвітяни часто отримували відмови, однак це не примусило їх припинити поширювати культурне життя в маси. Однак після Першої Світової війни на території усієї Галичини помітне його активне пожвавлення.
Аматорські театральні гуртки у селі Петрики
Театральне життя є однією з найцікавіших сторінок в історії нашого народу. Завдяки йому, ми можемо відслідковувати як саме змінювалися ті чи інші традиції, світогляд людей і національний колорит. У післявоєнний період розпочала працювати театральна комісії від товариства “Просвіти”. Вони діяли при своїх філіях і читальнях. Особливо популярними були аматорські театральні гуртки. Що цікаво, саме вони активно розвивались на території Тернопілля після завершення Першої Світової війни.
Перші театральні осередки відбулося ще в середині ХІХ століття у Коломиї. Згодом вони розширили свою діяльність і на інші міста: Львів, Тернопіль, Перемишль. Аматорські театральні гуртки були досить популярними у міжвоєнний період. На Тернопіллі активна діяльність просвітян відбувалася саме у селі Петриків, що неподалік Тернополя. Тут розпочав свою діяльність перший аматорський театральний гурток, про це йдеться у праці Павла Смоляка “Аматорські театральні гуртки товариства “Просвіта” в селах Тернопільського повіту у міжвоєнні роки”. Що цікаво, участь у постановках брали як діти, так і дорослі. Вони присвячували кожну свою виставу якомусь певному святу, наприклад Великодню.
Духовий оркестр із Петрикова у 1912 році. Джерело: фото Новини Тернополя на 20 хвилин
Світогляд людей після Першої Світової війни дуже видозмінився. Таке, звісно, дуже позначило й на діяльності самого аматорського гуртка. Його учасники намагалися вселити у людей надію на щасливе майбутнє, додати трішки оптимізму, і, звісно висвітлити ті події, що відбувалися у країні, зокрема на Тернопільщині. Репертуар гуртка не обмежувався. Це були різноманітні п’єси комедійного жанру, історичного й навіть політичного. При інсценізації драматичного твору використовувалися декорація й реквізити. Дуже часто люди з дому приносили якісь речі, які можна було б задіяти при виставі. Потрібні декорації найчастіше виготовляли самотужки з підручних засобів. Це ж стосується і костюмів. На жаль, купівля одного такого потребувала чималих коштів, а враховуючи те, що це відбувалося після війни, то людям їх неабияк бракувало. Пошиття костюму теж було “не по кишені” кожному. Тому актори дуже часто просто виступали у тому, що було. Це як повсякденний, так і святковий одяг. Проте це не було основною проблемою на той час.
Надалі залишалося актуальним питання приміщення. Через цю проблему, на деякий час діяльність аматорського гуртка у Петриках припинила свою діяльність. Будинок придбали лише у 1929 році, про це йдеться у книзі Ю. Лози “Коротка історія села Петриків”. Це знову пожвавило розвиток театрального життя Тернопільщини. У 1929 році в цьому приміщенні вдалося інсценізувати 14 п’єс. На жаль, тиск на українців-просвітян ставав дедалі жорсткішим. Та незважаючи на це, аматорський гурток продовжував свою діяльність. Очолював цей театр Володимир Мінчановський. На сцені актори грали у виставах Т. Шевченка “Гамалія”, В. Дяченка “Жертва за жертву” та “Сатана в бочці”, Д. Гунькевича “Клуб суфражисток” та багато інших. Були й серед них драматичні твори невідомих авторів.
Члени цього гуртка залучалися до організації усіляких дійств, концентів і мистецьких заходів на Тернопіллі. Вони навіть кожного року відзначали найбільші українські свята. Звісно, що це все супроводжувалося й певним театральним дійством. Учасники аматорського гуртка підтримували українські традиції: взимку, на Різдво Христове, вони відвідували будинки з вертепом і виконували чудові колядки, на Великдень – влаштовували різноманітні забави тощо. Загалом, підтримувала й поширювали серед людей українські традиції.
Театральний гурток під керівництвом І. Мидловського
У першій половині ХХ століття особливо вирізнявся аматорський гурток під керівництвом українського актора та театрального діяча Ісидора Мидловського. У Тернополі він вів свою діяльність з 1890 по 1910 рік. За цей час вдалося поставити чимало п’єс М. Кропивницького, І. Карпенка-Карого й навіть власні. З 1901 року навіть очолював музично-хорове товариство “Боян”, яке на той час було осередком культурного життя Західного Поділля.
П’єси Мидловського користувалися популярністю не тільки серед звичайних любителів, але й серед професійних знавців цієї справи. У період з 1904 по 1906 рік поставив п’єсу Мадейського “Золотий ідол”, Кропивницького “Дай серцю волю, заведе в неволю”, Янчука “Вихованець” та інші. На жаль, про те, що відбувалося дальше з цим аматорським гуртком після 1910 року – невідомо.
Театральний гурток у Білій
Ще один аматорський театральний гурток, що діяв неподалік Тернополя у післявоєнний період знаходився у селищі Біла. Про це згадується у праці Павла Смоляка “Аматорські театральні гуртки товариства “Просвіта” в селах Тернопільського повіту у міжвоєнний період”. Тут просвітяни також зіштовхнулися з цензурою польської влади та труднощами у післявоєнні роки. Його керівником був Петро Курант.
На жаль, чимало аматорських гуртків Тернопільщини припинили свою діяльність з початком Другої Світової війни. Люди ще задовго до цього передчували щось зле і не добре,та попри те, продовжували “творити” на теренах нашої держави. Звісно, що не всі гуртки перестали існувати, багато з них навіть після війни функціонували, однак з приходом на Тернопільщину радянської влади, культурно-мистецьке життя почало поступово занепадати. Багато активістів піддалися переслідуванням, репресіям і засланням. Так, фактично, нова влада поступово знищувала цвіт української культури.