Творча доля Євгена Кохановського була нерозривно пов’язана з Київським драматичним театром ім. І. Франка. Саме тут він здобув визнання одного з найталановитіших майстрів перевтілення. Театральні успіхи та бажання поділитися з українськими глядачами своїми думками й поглядом на мистецтво, привели митця до режисури, а згодом і кіномистецтва. Більше розповість Тернопіль Тренд.
Театр у житті українського актора
Життя і творчість Євгена Коханенка тісно переплітається з українським театром, попри те, що митцю вдалося реалізувати себе у режисурі й кіномистецтві. Його справжнє прізвище – Кохан. Євген Теодорович народився 10 лютого 1886 року у Винятинцях, Заліщицького району, на півдні Тернопільщини. Навчався у Львівській учительській семінарії, а у 1905 році став актором галицького театру “Руська бесіда”. У цій театральній трупі перебував до початку Першої світової війни.
З розгортанням бойових дій на території рідної землі, Євген Коханенко не міг залишатися осторонь. У 1917-1918 роках він перебував у військовому підрозділі Наддніпрянської армії УНР, що складався з українців Галичини та Буковини – у “Січових стрільцях”. В УСС продовжив працювати над розвитком українського театру.
Євген Коханенко проживав і працював у низці великих українських міст: Полтаві, Києві, Одесі, Умані та Харкові. Але найбільше був пов’язаний саме з Київським драматичним театром імені І. Франка. На його театральній сцені виступав з 1922 по 1946 роки, щоправда, з перервами. Саме тут здобув визнання талановитого майстра з перевтілення.
Без перебільшень, але Євген Коханенко був природжений для акторської майстерності. Йому з легкістю вдавалося відіграти найрізноманітніші ролі: Курца з “Хазяїна” І. Франка, Півня “Диктатури” І. Микитенка, Возного з “Наталки Полтавки” І. Котляревського тощо.
Перший український робітничо-селянський театр ім. І. Франка
Євген Коханенко був співорганізатором труп драматичного театру ім. Л. України в Києві. Невдовзі переїжджає до Одеси, де в 1924 році створює перший український робітничо-селянський театр ім. І. Франка. Одеський театр Коханенка проіснував лише рік. За цей над ним плідно трудилися режисери Л. Предславич, О. Ходимчук та Г. Воловик.
Акторами театральної трупи стали діячі Харківського українського драматичного театру ім. І. Франка, “Березолю” та низки одеських театрів. Трупа гастролювала у межах Одещини й Херсонщини, і лише за 1 місяць їх вистави відвідали понад 10 тисяч людей!
Зі створенням Одеського українського музично-драматичного театру імені Жовтневої революції (нині Одеський академічний український музично-драматичний театр імені В. Василька), театр Коханенка припиняє існувати.
Через 6 років, у Ленінграді, театральний діяч працює режисером у театрі “Жовтень” Д. Ровинського разом із О. Смирновим, проте не довго.
Фільмографія Євгена Коханенка
У 30-ті роки за участі Євгена Коханенка виходить ціла плеяда українських радянських кінофільмів. Першою екранною роботою стала роль рахівника у стрічці “Чистка”. У кінокартині “Крокувати заважають” театральний актор зіграв Микиту Кіндратовича, а у “Люлі-люлі, дитино”- Стаха Поплюйко.
Критики захоплювалися майстерною грою та різноплановим характером Коханенка. Забігаючи наперед зазначимо, що після 1936 року Євген Теодорович завершив свою кінокарєру.
У радянській кінокомедії “Дивний сад” 1935 року, знятій на українській кіностудії “Українфільм” постає у образі скрипкового майстра Приходька. Сюжет фільму розгортається навколо десятирічного хлопчика Льоні, що розпочинає займатися музикою та те, з якими труднощами на своєму шляху натрапляє.
Через рік зіграв у останньому фільмі “Троє з однієї вулиці” режисера М. Шпиковського власника друкарні. Стрічка розповідає про синів бідняків, що допомагають робітнику Марку поширювати революційні листівки. Саме цей фільм було вже знято на “Союздитфільм” у москві.