В роки незалежності України сучасне вітчизняне музикознавство приділяє значну увагу дослідженню і висвітленню досягнень видатних українців, чиї успіхи в науці, освіті, громадському житті, культурі були незаслужено забуті на українських теренах через русифікаторську політику радянської влади. Яскравим прикладом такої особистості є композитор, вчитель, культурно-громадський діяча з Тернополя Василь Безкоровайний. Детальніше про цього видатного українця розповість видання ternopil-trend.in.ua.
Перші роки життя
Як зазначає дослідниця М. Михаць, Василь Безкоровайний народився 12 січня 1880 р. в Тернополі, який на той час входив до складу Австро-Угорської монархії. Його батьки, Василь та Анна Безкоровайні, хрестили сина «3 лютого в №799 будинку». При охрещенні в греко-католицькій вірі він отримав 2 імені: Василь та Володимир. Хрещеними батьками стали Владислав Клецан і Роберта Обалінська.
Дитячі роки Василя Безкоровайного минули в Тернополі. Він навчався в учительській семінарії, Тернопільській українській гімназії, співав у церковному хорі. Вже тоді вчителі відзначали його «абсолютний слух». Також на його музикальні здібності звернув увагу О. Голембйовський – вчитель музики й співу. У нього в наступні роки Василь продовжив навчатися музичному мистецтву, а в Ю. Нижанківського грі на скрипці та фортепіано. Також співав в церковному хорі та грав в струнному оркестрі. За даними істориків, саме Василь був ініціатором створення цього оркестру, в якому об’єднав своїх друзів.
Успіхи сина викликали захоплення батька, який теж співав в церковному хорі (мав тенор). За іншими даними, батько був органістом в одному з костелів Тернополя.
Ще одним чинником, який вплинув на вибір Василя присвятити своє життя музиці, став приїзд в Тернопіль на гастролі мандрівного Українського театру товариства «Руська Бесіда» зі Львова. На той час (90-ті рр.) у ньому виступали співаки: Ф. Лопатинська, К. Рубчакова, М. Фіцнерівна, І. Григорович. З цього часу музика запала йому в серце і він починає все більше і більше себе їй присвячувати: захопився грою на цитрі Є. Купчинського, опанував гру на контрабасі, розвивав гімназійний струнний оркестр. Починаючи з 7-го класу, Василь брав участь в концертах, виконував на цитрі українські народні пісні, акомпанував співакам на фортепіано. Під час одного з концертів йому дозволили бути диригентом разом зі своїм вчителем Юліяном Нижанківським. У 18 років він написав музику до вірша Івана Франка «Гей, хто на світі!» для баритона та чоловічого хору.
Вища освіта
Завершення середнього навчального закладу відкрило Василю шлях до університету. Він розпочав навчання у Львівській Політехніці, де вивчав математику та фізику, а паралельно ходив на заняття музикою до професорів консерваторії Польського музичного товариства М. Солтиса та С. Нєвядомського. Тут він брав уроки з гармонії, контрапункту, інструментування, композиції. А з 1901 р. Василь Безкоровайний брав участь у репетиціях та виступах львівського хору «Боян».
Бажання пізнавати нове підірвало його здоров’я, а тому на початку XX ст. Безкоровайний їде до Абації (сучасна Хорватія), що на Адріатичному морі, щоб відпочити. Ця поїздка познайомила здібного юнака з відомим співаком Олександром Мишугою – українським оперним артистом (лірико-драматичний тенор) і вокальним педагогом. Ця зустріч мала вплив на його подальше захоплення музикою і він часто згадував її.
Після моря Василь поїхав в Карпати, щоб продовжити відпочинок та паралельно працювати. Він відвідав Косово, Жаб’є (сьогодні це місто Верховина). Тут він намагався більше дізнатися про українську народну музику, компонував для цитри, займався вивченням англійської та французької мов.
Після короткого відпочинку юнак повернувся до Львова, щоб завершити навчання в консерваторії, що вдалося зробити в 1907 р., та університеті (1908 р.).
Освітня діяльність
В 1908-1910 рр. Василь викладав у Львівській академічній гімназії та Вищому музичному інституті. Паралельно він диригував у львівському «Бояні». Далі була вчительська діяльність на Лемківщині (зараз ця територія знаходиться у польському володінні), а в 1911-1913 рр. в Станіславові. Тут він заснував музичну школу, міщанський хор «Станиславівський Боян». Так тривало до світової війни.
Музична творчість
Влітку 1912 р. молодий вчитель їздив до Парижа та Відня, щоб слухати відомих європейських оперних співаків. Зокрема, він відвідав оперу «Борис Годунов», де співав Федір Шаляпін. Цей досвід надихнув молодого чоловіка до власної творчості. З’явилися його перші фортепіанні твори: «Пісня без слів», «В гаю зеленім», «Хризантеми», «Спомини з гір». Написав також твори для цитри: «Думка, коломийка – для розваги», пісня «Не схиляйте вниз прапора».
Далі почалася війна і Василь повернувся до Тернополя, де керував місцевим «Бояном» та вчителював у гімназії. Після війни громадська активність молодого композитора почала викликати занепокоєння польської влади і його було заарештовано в 1919 р. Покарання відбував біля Каліша. В 1920 р. Василь повернувся в Тернопіль і одружився зі Стефанією Стебницькою – своєю ученицею, учасницею «Бояна».
У 20-ті роки В. Безкоровайний активно займався музикою: організовував вечори, присвячені видатним українцям – Тарасу Шевченкові, Лесі Українці, Івану Франку та іншим. Також він співпрацював з аматорським театром. В одній з вистав за твором Тараса Шевченка звучала музика Василя Безкоровайного.
В цей період життя з’явилися нові твори композитора: «На городі пастернак», «Полуботок», «Думи мої», «Садок вишневий коло хати», «Народнім лицарям», «Плотію уснув», «Країно див» на поезії О.Олеся, «Гукайте їх», «І сад зацвів», «О, люба Вкраїно», «Під весну» (Слова Р.Завадовича), «Квітчастий луг». Загалом в кінці 20-х років було видано 74 його твори.
В 1928 р. Василь засновує в Тернополі філію Львівського Вищого Музичного Інституту ім. М. Лисенка.
Діяльність Василя знову змусила польську владу вживати заходів для його виселення з міста, а тому він під тиском переїхав до Золочева. Тут Безкоровайний працював в гімназії, заснував філію Вищого музичного інституту, декілька оркестрів, драмгурток, здійснював постановки вистав. В 1934 р. Золочів відзначив 35-років творчості Василя Безкоровайного і це викликало гнів місцевої влади, а тому його було звільнено з усіх посад. А тому Василь повернувся до Тернополя, де виступав на концертах, вечорах як піаніст, брав участь в роботі «Бояну», співпрацював з українським театром. Тут він написав твір «Думи мої» – партію тенора в супроводі оркестру, три сонати, два ноктюрни, оркестровку оперети «Наталка Полтавка», музику до п’єси «Мина Мазайло» М. Куліша.
Війна та еміграція
Під час Другої світової війни Василь викладав фізику та математику, керував церковним хором. Наближення радянських військ змусило талановитого тернополянина виїхати спочатку в Австрію, де кілька років жив в таборі для переміщених осіб. У 1949 р. він емігрував в США (місто Баффало), де продовжував займатися культурним та громадським життям української громади, музично-хоровою та композиторською діяльністю, давав уроки гри на скрипці та фортепіано, писав нові твори. Загалом за своє життя він створив понад 350 різножанрових композицій.
